У Сполучених Штатах розпочалися покази українського фільму “Клондайк”. Прем’єра вже пройшла у Нью-Йорку, на черзі Лос-Анджелес та Аризона. Це перше ігрове арт-хаузне українське кіно, яке вийшло у широкий кінопрокат у Сполучених Штатах.

“Клондайк” – знаковий фільм, який розповідає про життя родини у селі на кордоні України та Росії, яке опиняється в епіцентрі подій влітку 2014-го, коли Росія почала захоплювати українські території та був збитий пасажирський боїнг рейсу MH-17.

Світова фестивальна прем’єра картини відбулася у січні 2022-го, напередодні повномасштабного вторгнення Росії, на престижному фестивалі “Санденс”, де “Клондайк” отримав нагороду за найкращу режисуру у своїй категорії. У цілому фільм зібрав більше 40 фестивальних нагород та увійшов до довгого списку претендентів на “Оскар”.

Про пророчість картини, вихід на американський ринок та чому не можна порівнювати дрони та візуальне мистецтво Марина Ер Горбач, режисерка “Клондайку”, сценаристка та членкиня Європейської кіноакадемії у Нью-Йорку розповіла кореспондентці Голосу Америки Ірині Соломко.

«Я була трошки шокована тим, наскільки картина була затребувана цього року»

Ірина Соломко, кореспондентка Голосу Америки: Марино, світова прем’єра картини відбулася на одному з найпрестижніших фестивалів “Санденс” десь за місяць до повномасштабного вторгнення. Чи у вас було відчуття, що фільм пророчий?

Марина Ер Горбач, режисерка картини “Клондайк”: У мене, на жаль, такого відчуття немає, бо коли я почала робити картину, всі ті події, які ви бачите в “Клондайку”, вже відбувались. Вже була окупація, вже бомбили і стріляли по цивільних будинках, вже були чеченські найманці на території Донбасу. Це все відбувалось. І, власне, моєю мотивацією і головною причиною того, чому я почала працювати над картиною, це те, що ці всі події не були висвітлені ні в міжнародних медіа, ні навіть достатньо висвітлено в українських.

І саме через те, що це було недостатньо висвітлено, здається, що це пророча картина. Бо почалася масштабна війна. Тепер всі в Україні знають, що таке чеченські найманці, що таке прильоти ракети в будинок. Але це все, проте в меншому масштабі, все це відбувалося з 2014 року.

І.С.: Тобто для вас переосмислення цього фільму через повномасштабне вторгнення не було?

М.Е.Г.: Ні, якогось іншого погляду, ні авторського, ні людського, в мене немає. Бо я дуже чітко розуміла ситуацію, що якщо ігноруються злочин в меншому масштабі, то далі можна поставити тільки кому, і ці злочини будуть масштабуватися. Не можна поставити крапку. Злочинці йдуть на запах крові. Якщо їх ніхто не зупиняє, вони підуть далі. Тому якогось іншого погляду на картину у мене немає.

Єдине, що я була трошки шокована тим, наскільки вона була затребувана цього року. Це, власне, сталося через повномасштабну війну. І коли стається повномасштабна війна, і вже є фільм про принципи цієї війни та її причини, ми, як продюсери та автори, мали безліч кількість показів.

«Ми теж піднімаємо прапор. Ми його піднімаємо на екрані»

І.С.: Чи задоволені ви тим, скільки людей наразі побачило “Клондайк”?

М.Е.Г.: Я буду відвертою. Максимально бажаний результат був би, якби ми отримали шорт-ліст або номінацію на “Оскар”, тому що всі фестивалі, премії, нагороди для фільму – це шлях промоції української культури.

Якщо є фільм, який отримає так багато нагород, а потім він отримує номінацію чи шорт-ліст на “Оскарі”, це відразу привертає в рази більше уваги. І звичайно, те, що з “Оскаром” не вийшло так, як ми планували, хотіли та прогнозували міжнародні критики, зменшило аудиторію фільму.

Але зараз починається дистрибуція в Штатах. І я не пам’ятаю іншого ігрового українського фільму, який би купив та показував такий великий американський дистриб’ютор.

І.С.: Якщо повернутися до “Оскара”, чому все-таки ви не потрапили шорт-ліст? Є думка, що це відбулося через вплив російських грошей у Голівуді?

М.Е.Г.: Я завжди дивлюся на будь-яку ситуацію з точки зору, чи зробили достатньо ми. Бо, звичайно, можна говорити і про російські гроші, і про азіатські ком’юніті. Але, як на мене, для майбутнього українського кінематографу треба менше проговорити про російський вплив, а більше про те, що можна було ще зробити, і що не було зроблено з української сторони.

І в першу чергу треба думати так, що будь-яка промо кампанія, підтримка публічних особистостей для українського фільму створює бренд української культури. На таких великих преміях потрібно забувати про те, що це якийсь окремий режисер чи фільм. Це культурний прапор країни, так само як спорт. Зараз велика дискусія про те, чи потрібно взагалі знімати кіно під час війни. Але ж немає дискусій про те, чи потрібно, наприклад, спортсменам виступати на змаганнях. Правда? Тому що вони піднімають прапор. Ми теж піднімаємо прапор. Ми його піднімаємо на екрані.

І моя думка, що більше потрібно підтримки українським фільмам в промоції та просуванні. І це починається з розуміння, що це теж культурний прапор країни.

І.С.: Ця промоція має бути на державному чи приватному рівні?

М.Е.Г.: На усіх. У нас немає поки великого і сильного бренду українського кіно, щоб він був, працював сам по собі. Якщо професійно розбирати взагалі те, як країни промотують свою кіно культуру, то це завжди великі фонди та меценати, для яких це справа честі та світогляду підтримати кіно культуру своєї країни.

І завжди американські дистриб’ютори знають, якщо у них є фільми з Франції, з Німеччини, з Бельгії, то за ними, за цими фільмами, завжди йдуть великі бюджети на промо. Американські дистриб’ютори беруть фільми не англійською мовою, коли є підтримка країн-виробників. Для них це більш іміджевий проєкт.

Тому, зазвичай, країни мають бюджет на підтримку, а потім вже підключаються, меценати та бізнесмени. Це все залежить від того, як самі представники цієї культури бачать важливість донесення власної культури за кордоном.

І.С.: Як вам вдалося вийти на кінотеатральний ринок США?

М.Е.Г.: По-перше, я вірю в фільм, я його режисерка. Я бачила реакцію людей на нього. І те, що “Санденс” нас двічі запросив на фестиваль, це взагалі дуже-дуже рідкісна практика. Вони вважають “Клондайк” одним з найкращих фільмів взагалі в категорії “світове ігрове кіно” за час існування фестивалю. І це додаткова увага для дистриб’юторів.

Тобто я можу говорити, що тут така відбулася комбінація того, що фільм прожив дуже яскраву фестивальну історію. Він зібрав більше 40 дуже-дуже престижних нагород. Плюс, подвійне потрапляння на “Санденс”.

По-друге, наша згуртована робота, бо ми жодного разу, навіть після того, як закінчилась кампанія по “Оскару”, не переставали цілитися на американський ринок. Це ще раз підтверджує мою думку про те, що “Оскар” потрібен для того, щоб виходити на ринок. І це була наша основна мотивація.

Прокатний успіх у США залежатиме від того, чи прийдуть на фільм українці

І.С.: Але це американський дистриб’ютор вийшов на вас?

М.Е.Г.: Система для авторських європейських фільмів полягає у тому, що вони починаються з кількох кінотеатрів. І в залежності від того, як реагує аудиторія, вони далі або масштабуються, або закінчуються.

У нас продовжений показ, і це добре. Це означає, що є зацікавленість. Він стартує в Лос-Анджелесі, Нью-Йорку та Аризоні. Далі все залежить від того: прийдуть чи не прийдуть глядачі.

І тут я мушу сказати, що першими глядачами обов’язково мають бути українці. І тут вже не питання смаку, чи наявності часу. В чомусь місія тих українців, які живуть за кордоном, підтримувати свою культуру. Якщо вона буде цікава українцям, вона буде цікава і американцям.

І.С.: Які відгуки від глядачів вразили вас найбільше?

М.Е.Г.: Що навіть після перегляду картини все одно залишаються якісь такі враження у людей, що нібито не все так однозначно. На жаль, в Європі є дуже різні погляди, і це мабуть вражає.

І.С.: До вас після показу фільму підходили люди і казали що?

М.Е.Г.: Наприклад, в мене був показ, на якому мені прямо висловили претензії, що це фільм, який Україна зробила раніше для того, щоби себе виправдати, тому що насправді все не так. Мовляв, як ви могли знати, що буде така війна, що зняли такий фільм-референс. Так, це болісно, але я не можу змінити думку цих людей, тому не зважаю на них.

Від аудиторії, яка справді хоче розібратися, мене вразили два коментарі. Перший, що цей фільм потрібно показувати в школах дітям. Це для мене було дуже неочікувано. Коли я уточнила, чому? Глядачка сказала, що він дає можливість думаючій людині самостійно зробити висновок про те, що відбувається.

І це, власне, було одним з моїх завдань тоді, коли такого поняття, як війна в Україні взагалі не існувало. Драматургійно ця історія побудована таким чином, що дає можливість глядачу самому дати відповідь на запитання, що відбувається на кордоні України і Росії в 2014 році.

Другий коментар, що “Клондайк” – це антидот від російської пропаганди.

Питання стратегічно мусило б звучати так: є бюджет на дрони, а є необхідність знайти бюджет на фільми

І.С.: Ви вже сказали, що відповідь на дискусію: знімати серіали чи віддавати гроші на дрони, – для вас очевидна – творити кіно.

М.Е.Г.: Країна, яка отримала війну через те, що хоче мати свої кордони, мову, національну ідентичність, культуру, яка ніби є парасолькою, веде дискусію: чи потрібно зараз виробляти фільми? Тобто логіка точно порушена.

Ми можемо отримати територію, але якщо у нас буде яма у 10-15 років у виробництві мистецьких якісних фільмів, то ми будемо ходити по колу. Тому не має взагалі так бути поставлено питання. Питання стратегічно мусило б звучати так: є бюджет на дрони, а є необхідність знайти бюджет на серіали, фільми та візуальний продукт. І цим потрібно займатися.

Я згодна, що не може бути так, як було до повного масштабної війни. Це не можуть бути ті державні кошти, які були. Але якщо є концепція і бачення того, що нам потрібно виробляти фільми, бо це теж частина нашої національної безпеки, то знайдуться шляхи того, як їх акумулювати.

Дуже хотілося, щоб оця дискусія, чи нам потрібно кіно, чи не потрібно, перейшла в дискусію, де знайти приватні кошти, як зробити так, щоб українським бізнесменам було почесно спонсорувати і підтримувати візуальний продукт. Це має бути модним та престижним. І мені здається, що мусив би вже давним-давно бути і закон про меценатство, який би теж дозволив нам як продюсерам швидше акумулювати приватні кошти.

І.С.: Тобто має бути виробництво різного продукту: і високе кіномистецтво, і серіали?

М.Е.Г.: Я маю статистику і знаю, що такого штибу фільми український глядач дивиться. В української аудиторії, якщо ми говоримо відверто без популізму, є запит на такі легкі концепції. І треба розуміти: або ця легка концепція буде російською, або буде українською.

І.С.: Вже вийшло багато документальних фільмів про війну і поки немає ігрових. Я так розумію, що питання не лише в тому, що немає коштів, а потрібен час, що все переосмислити? Чи, на вашу думку, вже зараз можна знімати такі фільми?

М.Е.Г.: На мою думку, кіно потрібно для того, щоб ми не забували про війну. І світ не забував про війну. І коли є це завдання, коли є це бачення, коли є це розуміння фінальної мети, тоді потрібно запитати себе, а завдяки яким історіям українці не забудуть про свою війну. Бо ми все одно звикаємо. Війни йдуть багато років, йдуть скрізь. Для того, щоб не забували про українську війну, мають бути якісь особливі концепції, навіть трошки з майбутнього.

Тому що фільм, якщо задумується сьогодні, вийде на екрани у найкращому випадку через три роки. Тому тут потрібний погляд з майбутнього.

Після виборів, зміни влади у Держкіно, є дуже багато питань

І.С.: Чула багато гарних відгуків по картини, які були вироблені за підтримки держави, і так само чула і критичні, про продукт містечковий та неякісний. Яке ваше бачення?

М.Е.Г.: Я можу говорити тільки за сектор авторського кіно. З останнього пітчингу, де були представлені проєкти авторських фільмів, виробництво закінчили фільми «Клондайк» і «Відблиск».

«Відблиск» – це був перший український фільм, який потрапив в основну програму Венеційського кінофестивалю. «Клондайк» – отримав нагороду на Санденсі, теж вперше в історії. Тобто я тут нічого не можу сказати про те, що це не ефективно. До 2020-гороку все було досить конкурентно та дуже якісно. Після виборів, зміни влади у Держкіно, а також візії, є дуже багато питань.

І.С.: Що саме змінилося в Держкіно?

М.Е.Г.: Нове керівництво, нові експерти, нова рада. В них інші пріоритети. Принаймні з тих проєктів, які були відібрані в 2020 році ще до війни, очевидно, що вони більше розраховані на український телевізійний ринок. Здається, що це бажання задовольнити все ж таки внутрішнього виробника і споживача. Але кіно – це глобальне мистецтво.

І.С.: Ви вже зняли один фільм про війну. Чи плануєте ще торкатися цієї теми?

М.Е.Г.: Я хочу підключити свій інтуїтивний інструмент для того, щоб зрозуміти, де мій глядач буде емоційно через 3-5 років. І мати мудрість, талант, достатньо емоційних і фізичних сил, щоб створити ту концепцію, ту історію, той фільм, який через 3-5 років зустрінеться з глядачами та відгукнеться в них. Зараз є велика небезпека створити фільми, які залишаться у минулому. Я би все-таки хотіла спробувати, а не потрапити цей капкан.

І.С.: Але це буде фільм про війну?

М.Е.Г.: Я отримала дуже багато пропозицій, у тому числі від американських партнерів, зняти фільми про війну. Але я свій фільм про війну вже зняла. І моє бачення полягає у тому, що це не просто війна двох країн, а це величезний конфлікт творця та руйнівника. І я про це вже висловилась.

Тому далі я би хотіла знімати фільми, в яких буде дуже багато життя, і які, можливо, матимуть певний терапевтичний ефект для глядача.