Цукрова промисловість в Україні зароджується у XIX столітті. Цукор починають робити з буряку, а перші заводи виникають у 1820-х роках.

Щодо звання першого цукрового українського заводу існує дискусія: більшість дослідників згадує завод у селі Трощин Канівського повіту, який побудували у 1824 році, коли інші автори впевнені, що перша цукроварня працювала в сусідньому селі Бучак і була заснована у 1822 році. Приблизно тоді ж з’являється цукроварня в селі Плужники сучасної Івано-Франківської області.

Взагалі, такі перші цукрові заводи засновували поміщики-кріпосники, щоб підвищувати свої доходи. Це було набагато вигідніше, ніж продавати зерно. Цукор було простіше транспортувати на далекі відстані, й він коштував набагато дорожче: кожна десятина цукрових буряків давала у 6−8 разів більше доходів, ніж десятина зернових.

З часом цукром почали займатися і власники величезних земельних маєтків. Вони створювали великі технологічно-прогресивні заводи завдяки інноваційній техніці, яку закупали в Німеччині.

Українські цукрові магнати стали першими бізнесменами України. На підросійській Україні найбільш успішними в галузі стали роди Терещенків і Харитоненків.

У 1870 році Терещенки заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків». У них було 5 заводів.

Сім’я Терещенків отримувала величезні прибутки: у середині 1880-х лише від діяльності спільного товариства отримували прибутку близько на 750 тис. карбованців.

На початку XX століття родина Терещенків мала у своєму розпорядженні вже 11 цукрозаводів, на яких виробляли 9−10% цукру російської імперії.

Терещенки стали одними з найбільших українських меценатів. Їхня доброчинність почалася з рідного міста Глухова. Микола Терещенко приблизно 23 роки керував містом і за цей час пожертвував близько 1,5 млн рублів на його розвиток.

Терещенки побудували в місті ремісниче училище, дві гімназії, інститут для вчителів, приміщення для місцевого банку, церкву, притулок для сиріт і лікарню.

Після переїзду Миколи та частини родини до Києва, вони продовжили свою меценатську діяльність і вклалися в будівництво чоловічої гімназії, початкового училища, приміщень Київського політехнічного інституту і Київського художньо-промислового і наукового музею. Терещенки також активно займалися колекціонуванням мистецтва. Наприклад, донька Миколи Варвара Ханенко разом зі своїм чоловіків зібрала унікальну приватну колекцію, з якої народився відомий музей Ханенків.

Та й сам Київ Терещенки забудовували цілими кварталами.

Інший відомий рід цукрових підприємців — сумчан Харитоненків — на піку свого успіху міг похвалитися 7 цукровими заводами та торговим домом «І. Г. Харитоненко з сином», головна контора якого розташовувалася в Сумах. Він забезпечував цукром Центр, Південь, Сибір і Далекий Схід та мав представництва як в російській імперії, так і за кордоном — в Османській імперії та Ірані.

Харитоненки також приділяли багато уваги добродійності: вони профінансували заснування дитячого притулку для дівчат-сиріт, селянський банк, гуртожиток для студентів Харківського університету, реальне училище, церкву в с. Нижня Сироватка, жіночу гімназію, дитячу лікарню, кадетський корпус, собор та навіть перший бетонний міст у Сумах.

Читайте більше про цукор в статті:

---

Тетяна СидоракКореспондент-редактор

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Джерело: news.finance.ua