Дізнався я про те, що відбувається в Ізраїлі, зранку 7 жовтня, коли прокинувся і, що гріха таїти, відразу взяв у руки смартфон.

Маю давню звичку у вечір п’ятниці до пізньої ночі дивитися телевізор. Мабуть, це пішло ще з тих часів, коли саме в цей день показували популярні політичні токшоу; впевнений, багато хто добре пам’ятає їхні назви…Після початку великої війни політичні токшоу зникли, як і багато чого на вітчизняному телебаченні, але звичка залишилась. Тому телевізор впевнено почав тіснити ютуб і кіно. І так сталося, що саме минулої п’ятниці, 6 жовтня, нарешті вирішив подивитися фільм «Голда. Судний день». Люблю історичні фільми, бо вони, як і журналістика, про реальне життя, хоча і в художньому переосмисленні авторів. Фільм достатньо захопливо і драматично розповідає про «напружені 19 днів» так званої війни Судного дня в Ізраїлі в 1973 році. Точніше, війна розпочалася 6 жовтня 1973 року, якраз 50 років тому, як я пізнього вечора 6 жовтня 2023 року увімкнув це кіно для перегляду.

Головною героїнею фільму є народжена в Києві Голда Меїр, перша жінка — прем’єр-міністр Ізраїлю. Вона опинилась перед величезною відповідальністю за долю своєї країни в цьому критичному часі і виявилася, незважаючи на свій вік і важку хворобу, набагато сильнішою за своїх бравих генералів і навіть американського держсекретаря. Нагадаю: тоді Єгипет, Сирія та Йорданія оголосили війну Ізраїлю; точніше, не те щоб оголосили, а підступно атакували на світанку… Можна було би писати далі про це однозначно якісне кіно, якби воно не стало реальністю наступного ранку. На жаль, як і у фільмі, реальність виявилася трагічною.

Дізнався я про те, що відбувається в Ізраїлі, зранку 7 жовтня, коли прокинувся і, що гріха таїти, відразу взяв у руки смартфон. Перше, що прочитав, — навіть не стрічку новин чи один із телеграм-каналів, знову ж таки маю таку слабкість, хоча і розумію всі загрози… Побачив допис у фейсбуку Наталії Ємченко, директорки з комунікацій SCM, яка повідомила про атаку на Ізраїль наступними словами: «Атака HAMAS на Ізраїль сьогодні — страшна. 5000 ракет. Проникнення бойовиків на територію Ізраїлю і вуличні бої… Атака страшна не лише масштабом. Вона про те, що немає ніякого “після війни”, допоки зло не покаране. Вона про те, що допоки зло непокаране — воно буде повертатися знову і знову. Воно буде вбивати знову і знову. Воно буде множитися і набиратися сил». Прочитавши це, я нібито знову повернувся до перегляду фільму «Голда. Судний день». Тільки тепер це було не художнє зображення трагічних подій п’ятдесятирічної давнини з Гелен Міррен та Лієві Шрайбер у головних ролях. Тепер війна транслювалась у прямому ефірі CNN, BBC та «Al Jazeera». І я знову повернувся до телебачення, забувши і про кіно, і про ютуб, і навіть про телеграм і їже з ним.

І так вчинив не тільки я. Думаю, телебачення й надалі залишатиметься провідним джерелом інформації щодо надзвичайних подій, тим більше війни. Пам’ятаю, як CNN не мало альтернативи і фактично «зробило собі ім’я» під час путчу в СРСР та війни в Іраку у 1991 та 2003 роках.

«Я не та маленька дівчинка з України, яка ховалась у бункері», — каже у фільмі смілива Голда Меїр переляканому Генрі Кісінджеру. Впевнений, що світ теж уже виріс із дитячих штанів, щоб зло було покаране назавжди; і не тільки в Ізраїлі або в Україні, бажано, щоб у всьому світі!

Олег Джолос, викладач Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій

Фото: Getty Images

Джерело: detector.media