У часі Української революції Каленик Лисюк був військовим Армії УНР, брав участь у Першому зимовому поході. Він міг загинути в денікінському полоні, де його вже засудити до розстрілу. Але вдалося врятуватися втечею. Після поразки українських визвольних змагань емігрував спочатку до Західної Європи, а потім — до американської Каліфорнії. 

Лисюк обіймав чільні посади у кількох українських інституціях в діаспорі: дипломатичний кур’єр уряду УНР в екзилі, отаман Закордонної станиці Українського вільного козацтва на Північну і Південну Америки, директор Українського музею в містечку Онтаріо неподалік Лос-Анджелеса. Він неодноразово фінансово підтримував ще одного мігранта — хореографа Василя Авраменка. Вважав, що таким чином пропагує український танець, а отже й українську культуру. 

Коли на Закарпатті українці почали готувати проголошення незалежної держави, Авраменко і Лисюк задумали зняти про це кіно. У березні 1939-го на сході тодішньої Чехословаччини вже декілька місяців існувала автономна республіка Карпатська Україна. З 26 жовтня 1938-го її уряд очолював колишній директор учительської семінарії в Ужгороді, отець-доктор Августин Волошин. А вже 15 березня 1939 року у Хусті відбулася перша (і остання) сесія Сойму Карпатської України.

Каленик Лисюк зі своїм сином Петром приїхали у Хуст на початку березня. Їм вдалося зафіксувати на плівці повсякденне життя місцевого населення. У стрічці можна побачити кадри із закарпатського весілля20.41–21.42, церкви, монастирі та замок у Мукачевому 21.43–21.59, лісосплав22.46 – 24.10, випас корів породи біфало — гібрида домашньої великої рогатої худоби та американського бізона25.00–25.15; 26.10–26.33.

Лисюки знімали сутички “Карпатської Січі” проти чехословацьких загонів під командуванням Лева Прхали в Хусті та околицях. Під час однієї зйомки Петро Лисюк отримав смертельне поранення і помер 14 березня 1939. Про цей трагічний інцидент у репортажі для The New York Times згадала журналістка Енн Маккормік, яка приїхала на Закарпаття, щоб описати посилення кризи у Європі.

Попри горе Каленик вирішив завершити справу, заради якої приїхав до України. Наступного дня після смерті сина таки зняв сесію новообраного Сойму Карпатської України, яка відбулася у стінах Хустської гімназії. У фільмі глядачі мають можливість побачити та почути чільних діячів та лідерів Карпатської України: Августина Волошина 29.28–29.34, Юліяна Ревая29.35–29.41, Августина Штефана29.41–29.46, Михайла Бращайка29.46–29.50, Степана Клочурака29.51–29.54, Степана Росоху29.54–30.00. На відео є історичні моменти: проголошення самостійності Карпатської України, виконання гімну “Ще не вмерла Україна!”, Президент Карпатської України доктор Августин Волошин складає присягу, депутати приймають Конституції Карпатської України49.32–1.08.30.

Однак зйомки довелося зупинити. Ще у ніч на 14 березня угорська армія невеликими силами почала просування углиб території Карпатської України. А вже вранці 16 березня, через добу після проголошення незалежності, українська влада була вимушена покинути Хуст. Сам Каленик Лисюк виїхав до Словаччини, а звідти — до США. 

У Нью-Йорку студія “Авраменко Фільм Продакшн” продовжила роботу над фільмом.  Композитором фільму став Антін Рудницький, монтажером — Джек Кемп, режисером і продюсером — Василь Авраменко. Оператором у титрах зазначили Калинка Лисюка.

До відео із Закарпаття додали англомовний блок із коротким нарисом історії України (на карті, до речі, позначили, що Кубань українська). Прем’єра кінокартини відбулася 15 квітня 1940-го у Нью-Йорку. В той час вся територія Карпатської України вже понад рік була окупована Угорщиною. В Європі тривала Друга світова війна. Втім американська публіка того квітневого вечора могла (багато хто вперше) побачити, що існує такий народ  — українці — зі своєю тривалою історією та культурою. І який буде відстоювати своє право на власну державу навіть у часто нерівній боротьбі зі супротивниками.

“Ми сподівалися, — зазначав продюсер фільму Василь Авраменко, — що камери запишуть розвиток нашої вільної держави, але доля розпорядилася по-іншому… Цей фільм створений не для розваги глядачів, а для запевнення всіх українців, що наше натхнення не знищене, що ми зберігатимемо наші сили для боротьби проти загарбників”.