Стаття розповідає про пошук свого призначення та пригоди молодого музиканта Кузьми у фільмі “Я, Побєда і Берлін”. Стрічка, знята за мотивами автобіографічної повісті Кузьменка, зумовлює підвищену увагу та очікування. Але незважаючи на це, фільм варто сприймати як легку розважальну комедію, яка не претендує на документальну точність або глибоке тлумачення життя та мистецтва. Режисерка Ольга Ряшина, випускниця Лондонського університету, намагалася максимально передати образ молодого Кузьми, але додала деякі художні прийоми для підсилення драматизму. Втім, це не завадило батьку Андрія та його дружині прийняти фільм і підтримати його вигадки. Зігравши на емоціях глядачів та спричинивши багато спірних моментів, “Я, Побєда і Берлін” викликає позитивні враження серед молоді. Отже, цей фільм переважно призначений для тих, хто хоче просто розслабитися та насолодитися легким і розважальним кіно.

«Я завжди прошу: не критикуйте наших молодих виконавців. Давайте будемо добрішими, ставитимемося до свого тепліше, хвалитимемо своє. Хай молодь робить свої кроки. Помиляється, але робить», — цими словами дружина загиблого лідера гурту «Скрябін» Андрія Кузьменка, Світлана, звернулася до глядачів стрічки «Я, Побєда і Берлін» після спецпоказу у Львові.

Повнометражний ігровий фільм зняли за мотивами однойменної автобіографічної повісті Андрія Кузьменка. Він мав вийти на екрани ще в березні 2022 року, але через повномасштабне вторгнення картина вийшла в український прокат за два роки — у березні 2024-го.

«Шалені 90-ті. За три дні до запланованого концерту музикант-початківець Кузьма вирушає зі своїм другом Бардом до Берліна на старій “Побєді”. Кажуть, там є колекціонер, готовий обміняти жовту бестію на шестисотий “Мерс”. 

Кузьма обіцяє своїй дівчині Барбарі повернутися додому на новій тачці, а хлопцям зі свого гурту — встигнути на виступ. Вже з перших хвилин подорожі все, звісно, йде не за планом. Проте точно відомо одне: пригода допоможе героям знайти справжнє призначення», — таку зав’язку обіцяють нам творці фільму.

На прохання hromadske до Світлани Кузьменко уточнити, що означав її заклик після сеансу та розповісти, чи їй уже довелося зіштовхнутися з критикою, вона відмовилась « говорити про негатив ».

«Треба йти та дивитися все, що можна, бо життя коротке і треба шукати позитив. В Україні бракує кіно, яке розважає, яке приносить тепло, бракує музичних фільмів. 

Тому, коли такі фільми з’являються, давайте не будемо критикувати. Бо інші кінотворці не будуть їх робити, будуть боятися», — додала Світлана.

Оскільки це фільм про легендарну для багатьох українців особистість, який ще й довелося чекати декілька років, він потрапив у список довгоочікуваних. Відтак, такий статус зумовлює і більш прискіпливу увагу. Адже коли довго на щось чекаєш, то жадаєш отримати більше, ніж зазвичай.

Тож головне для промоутерів — правильно подати та продати фільм. А з боку глядача — налаштувати свої очікування.

Чи брати з собою попкорн?

Екранізація будь-якої книги — витівка ризикова від самого початку. Завше будуть ті, що шукатимуть відмінності між написаним і показаним.

Ще більший ризик — екранізовувати хоч і художню повість, але фактично автобіографічну. Написану відомою людиною про себе, на ґрунті спогадів про реальні події.

Сам автор, Кузьма, не приховував, що вигадував деякі епізоди. Втім, прискіпливий глядач захоче максимальної схожості та «документальності» — особливо, коли справжнє життя автора доволі гарно закарбоване в розповідях друзів і колег.

Окремий виклик для творців картини — культ постаті Кузьми. На думку його шанувальників, усе створене за мотивами його творчості має бути не менш талановитим, ніж сам Кузьма. А для найбільших фанів — і поготів геніальним.

Проте в афішах нам обіцяють «пригодницьку комедію» — себто, кіно розважальне, а не глибоке. Не йдеться ані про документальну точність, ані про артхаус. 

Це класичне легке масове кіно, після якого можна встати та в мить перемкнутися на інші справи, а не загрузнути в роздумах про сенс буття і мистецтва. Можна без докорів сумління брати з собою попкорн у кінозал — хрумкотіння наїдками під час перегляду навряд сприйматиметься як осквернення пам’яті музиканта.

Не варто чекати якогось складного образу Кузьми — у стрічці ви побачите простого молодого романтика, який з легкістю рушає на пошуки пригод. Зрештою, саме таким і був герой його повісті, читаючи чи слухаючи аудіоверсію якої багато смієшся.

А от чи буде так само смішно під час перегляду фільму — це вже питання смаку. Стиль Кузьми-прозаїка та творців-кінематографістів — все ж таки різні.

Так, друг юності Кузьми — Віталій Бардецький (у фільмі супутник героя на прізвисько «Бард») — в інтерв’ю виданню «Вечір» доволі скептично оцінив окремі жарти у стрічці:

«Кузьма мав почуття гумору на межі фолу. Його жарти — безкомпромісне “бугага”, однак з відчуттям стилю, без перегинів. Як на мене, творці фільму на цьому тонкому льоді не втрималися».

Йому не сподобалися і ксенофобські жарти, якими часто зловживають сценаристи низькопробної кіно- та телепродукції:

«У Кузьми в книжці справді були дотепи в бік інших національностей — утім, більш лайтові, добрі. Деякі репліки зі стрічки ні в нього, ні в мене язик би не повернувся сказати. Це неприпустимо», — вважає Бардецький.

російське минуле авторів

Режисерка «Я, Побєда, і Берлін» — нині 29-річна Ольга Ряшина, яка здобувала освіту в Лондонському університеті Рейвенсборн. Її попередній повнометражний фільм-дебют — «Секс і нічого особистого» — адаптація канадського фільму 2012 року «Мої бентежні сексуальні пригоди». В одній з головних ролей зіграв Сергій Притула. Це жанрова романтична комедія, про яку зазвичай кажуть «милий фільм».

Та є в її біографії й глибокий російський слід: у 2016 році як одна з режисерок вона знімала історичний телесеріал «Мата харі», створений для російського державного «Першого каналу». Роком раніше вона була єдиною режисеркою та однією зі сценаристок російського короткометражного фільму «Лучший город Земли» — історії простачка з російської глибинки.

Особливості фільмографії молодої режисерки, вочевидь, можна пояснити родинним зв’язком: Ольга — донька Влада Ряшина, засновника та гендиректора української компанії Star Media, яка багато років співпрацювала з російським ринком. Компанія, відома більшості за мелодраматичними телесеріалами та комедійними стрічками, у 2019 році взялася за екранізацію повісті «Я, Побєда і Берлін».

Як розповів сам Влад Ряшин у коментарі «Загону кіноманів» ще під час знімання фільму у 2020 році, за три роки до того йому подзвонила Світлана, дружина Андрія Кузьменка. Мовляв, до неї звернулася якась молода кінокомпанія з бажанням купити авторські права на екранізацію книги чоловіка.

Світлана просила поради в Ряшина як у свого давнього знайомого та друга Андрія. Він натомість запропонував їй зняти кіно зі своєю компанією, а весь чистий прибуток перерахувати у «Благодійний Фонд імені Кузьми Скрябіна».

Але у прокатному посвідченні виробником фільму вказана вже компанія UP Hub (ТОВ «Український продюсерський хаб»). Як писало «Детектор медіа», це фактично нова назва колишнього Star Media. Вочевидь, перейменування відбувалося після початку повномасштабної війни, щоб не асоціюватися з назвою, яка запам’яталася роботою на російський ринок. 

Проте офіційно серед команди UP Hub немає і Влада Ряшина, а назва Star Media під час повномасштабної війни у 2022 році засвітилася в титрах російського фільму «Серце Парми» — як один із виробників. Після цього Ряшина виключили з Української кіноакадемії.

Генеральна директорка та співвласниця UP Hub Ольга Пантелеймонова заявила тоді в інтерв’ю «Детектор медіа», що її компанія « вже давно » немає жодного стосунку до російської Star Media.

Неточності чи художні прийоми? 

Та повернімося до самої прем’єри «Я, Побєда і Берлін».

Після показу hromadske поспілкувалося з дружиною Андрія Кузьменка та його другом дитинства — Олегом Турко на творче псевдо «Лесик». Запитала, з якими очікуваннями глядачам іти на фільм, аби після перегляду вони не виявилися невиправданими.

« Кожен уявляє Кузьму по-своєму. Я також по-своєму, і в мене є стереотип Андрія у різних випадках і ситуаціях. Але ж це не документальний, а художній фільм, тут справді багато додуманого » , — зауважив Турко.

Наприклад, у фільмі заради посилення драматизму юний Кузьма опиняється перед життєвим вибором. Він не певен, чи займатися далі улюбленою музикою, бо сумнівається у своїх здібностях. Тож розмірковує, чи не обрати бізнес і забезпечити ним гарне життя коханій. Проте в реальному житті, за словами Олега Турка, Андрій у цьому віці бачив себе лише в музиці й жодних сумнівів не мав.

Саме кіно, на його думку, « фірмово зняте », а від перегляду фільму він « кайфанув ». Хоч помітив і «ляпи». Десь дрібні, але для нього помітні: наприклад, собаку-шукача наркотиків на кордоні у фільмі звати Матильда, а насправді це був самець.

«Багато було нюансів. Мене ще копнуло, що знімали не в Новояворівську, а у Львові», — згадує Турко.

Багато розбіжностей із реальністю чи повістю Кузьми є не «ляпами», а свідомим художнім або виробничим рішенням команди. Кузьма у свої 22–23 роки мешкав у містечку Новояворівськ — ці епізоди знімали у Львові, зокрема, через сприяння з боку львівського міського голови Андрія Садового, — пояснив один із продюсерів фільму Олексій Терентьєв

До речі, у закритому дворику міської ратуші знімали й частину епізодів з Берлінських подій. 

«Це не документальне кіно, а в художньому фільмі автори мають право на те, щоб щось дофантазувати » , — пояснив Олексій Терентьєв.

Зрештою, старі історичні вулички Львова виглядають більш кінематографічно, ніж спальні райони молодого робітничого міста Новояворівськ. Якщо завданням було створити красиву картинку, а не відтворити максимально реальне життя Кузьми у важкі 1990-ті, то вони з цим впоралися.

Хоча до окремих деталей тих часів автори поставилися доволі уважно: у кадрі є реальний магнітофон Кузьми тих часів, а сорочку на головному герої відтворили зі світлини Андрія в студентстві.

А ще заради щасливої сюжетної кінцівки сценаристи придумали гітару — як своєрідний трофей, який привіз з собою з Берліна музикант. А потім зіграв на ній на першому своєму концерті. Але в житті Андрій Кузьменко ніколи на гітарі не грав.

« Ту гітару він справді віз, але для мене. І не довіз. Ми тоді зустрічали його з Берліна. Рекетири на кордоні позабирали тєлік, пилососи. Це правда. Але гітару він не довіз » , — уточнює Турко.

Та й червоні колготки, які у фільмі Андрій привіз коханій, у реальності він також не возив. Світлана Кузьменко в коментарі hromadske згадує, що з пам’ятних подарунків із Німеччини була срібна каблучка з сердечком. А червоні колготки вигадали за мотивами однойменної пісні «Скрябіна» зі словами «Я люблю свою бейбе, її червоні колготки».

Але найпомітніша вигадка авторів, яка контрастує з написаним у повісті, — що друг Кузьми, Бард, таємно перевозив «Побєдою» наркотики на продаж у Берлін.

« Барт не возив ніяку наркоту, боже збав. Це автори додали, щоб був “екшен”. Є якісь закони жанру — я от у фільмі бачу мотиви з Тарантіно. Є от бійка з турками в Берліні, але такої бійки не було » , — каже hromadske Світлана Кузьменко. Вона ці художні вигадки сценаристів визнає та підтримує.

Вдова музиканта консультувала творців фільму, щоб максимально точно передати образ молодого та юного Андрія. Світлана певна, що їм це вдалося.

Розчуленим був і батько Андрія, Віктор, який побачив фільм уперше. Він сказав, що « енергетику, життєрадість та активну позицію » його сина у фільмі передали дуже добре.

До гри акторів важко доколупатися. Виконавець персонажа Кузьми — Іван Бліндар з Івано-Франківщини. Для нього це перша велика роль у повному метрі. Йому вправно дається, фірмовий галицький акцент Кузьми. Щоб максимально відчути юність Скрябіна, він з власної ініціативи поїхав знайомитися з рідним містом музиканта — Новояворівськом.

Світлана Кузьменко каже, що після кожного перегляду закохується у фільм дедалі дужче. І просить глядача перед переглядом пам’ятати, що стрічку зняли за мотивами повісті, а це не означає «один в один, як у житті».

Так само не слід чекати, що в музичних треках у фільмі, а їх буде аж 16, ви почуєте самого Кузьму. Його голос з’явиться лише на фінальних титрах. Решта саундтреку — нові аранжування та виконання пісень «Скрябіна» популярними українськими виконавцями сьогодення. За словами продюсера Терентьєва, цю «фішку» задумали ще на старті проєкту:

« Аби молодь через своїх виконавців, які зараз в топах, почула по-новому хіти Андрія » .

За моєю суб’єктивною оцінкою, «Я, Побєда і Берлін» набере хороших відгуків серед молодих глядачів, які прийдуть у кіно просто розслабитись, а не ностальгувати чи шукати схожості та відмінності між реальним, вигаданим та додуманим.

Джерело: hromadske.ua