Стрічка іспанського режисера Хуана Антоніо Байони “Снігова спільнота” знята за мотивами реальних подій осені 1972 року. Літак з регбійною командою з Уругваю під час перельоту через Анди врізався в гору. Ті, хто вижив у катастрофі (спочатку їх було кілька десятків), провели два місяці в горах — без їжі і теплих речей. В останні тижні їм довелося їсти тіла загиблих.

Прем’єра “Снігової спільноти” відбулась через 51 рік після авіакатастрофи — на 80-му Венеціанському кінофестивалі. А 4 січня 2024 року її можна буде побачити на Netflix.

Це не перша екранізація однієї з найбільш неймовірних історій виживання людей в екстремальних умовах. Про події, які назвали “Дивом в Андах”, зняли документальну стрічку і пронизливий фільм-катастрофу 1993 року “Вижити” з Ітаном Хоуком у головній ролі.

Історія також лягла в основу номінованого на “Еммі” серіалу “Шершні”, в якому підлітки, що потрапили в авіакатастрофу, стикаються з тим самим вибором, що й вцілілі в Андах.

12 жовтня 1972 року аматорська регбійна команда “Олд Крістіанс” з уругвайського Монтевідео летіла до столиці Чилі – Сантьяго. Уругвайці мали зіграти товариський матч із місцевим клубом.

На борту перебували 45 людей (17 регбістів, 23 місця займали інші пасажири та родичі спортсменів, членів екіпажу було п’ять).

Через погану погоду літак рухався за приладами. Пілот помилився — і зарано передав диспетчерам, що рейс заходить на посадку в аеропорт неподалік Сантьяго, хоча насправді до нього залишалося ще близько 70 кілометрів.

Коли літак почав знижуватись і вийшов із хмар, пілоти побачили перед собою хребет Анд. Вони спробували різко набрати висоту, але не встигли — борт врізався в скелі й впав на високогірне плато, повністю відрізане від зовнішнього світу. Ніс, хвіст і крила судна відірвалися.

Влада не змогла знайти літак і за 10 діб припинила пошуки.

Одразу після катастрофи вижили 33 людини, але зрештою врятуватися вдалося лише 16.

Вони зібрали запаси, обладнали спальні місця у фюзеляжі й почали шукати поранених, яких розкидало далеко один від одного.

Коли закінчилась їжа, довелося спочатку їсти картонні й шкіряні частини салону літака, а потім — тіла загиблих.

Спочатку на канібалізм зважилися не всі. Багато хто відмовлявся з релігійних причин – майже всі на борту були католиками.

Ті, що вижили, переконували одне одного, що іншого виходу немає, і згадували рядок з Біблії: “Ніхто більшої любові немає над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх”.

Однак згодом усі погодилися їсти рештки мертвих.

Роберто Канесса згадував: “Одна річ – зважитися на це. Інша – зробити. Ми просто не могли відкрити роти – почувалися жалюгідними, нам було гидко. Ми уклали пакт: якщо хтось з нас помре, він буде щасливий віддати своє тіло для порятунку інших”.

Провівши понад місяць на плато, група з 16 вцілілих вирішила, що єдиний шанс врятуватися — відправити експедицію.

Добровольцями стали медик Роберто Канесса та ще двоє студентів — їм віддали найкращі припаси та найтепліший одяг.

12 грудня, на 61-й день після катастрофи, група вирушила в дорогу. Вони точно не знали, де перебувають – як і загиблі пілоти – і припускали, що впали на території Чилі, хоча насправді були в Аргентині за 100 кілометрів від того місця, де їх шукали у перші десять днів.

За добу вони зрозуміли, що впали зовсім не там, і пілот помилився. Тоді один зі студентів вирушив назад до табору, щоб заощадити припаси. Далі вони пішли вдвох.

Лише за 10 днів вони дійшли до людей, після чого за рештою відправили гелікоптери.

“Снігова спільнота” — перший фільм за останні 14 років, який режисер Байона зняв рідною іспанською мовою. Усі ролі у ньому виконали молоді уругвайські та аргентинські актори.

Проєкт знімали в кількох точках Анд, у тому числі на місці, де сталася аварія, а також в іспанських горах Сьєрра-Невада та уругвайському Монтевідео.

Для зйомок режисер спілкувався з сім’ями вцілілих й загиблих в Андах.

“Це жахлива історія, в якій не розповідають про жахіття, – пояснив він BBC Culture. – Вона зосереджена на людському аспекті: на дружбі та надзвичайній щедрості, яку вони виявили один до одного”.

“У фільмі є сцена, де вони обговорюють, чи можна їсти тіла загиблих. Вона заснована на реальних розмовах, які вони вели”.

Виконавець однієї з головних ролей, уругвайський актор Енцо Вогринчич сподівається, що глядачі побачать в цій історії виживання значно більше, ніж канібалістичну складову.

“Люди, які не в курсі всієї історії, ймовірно, знають цю конкретну її частину”, – сказав він BBC Culture. – Байона помістив її на задній план і тримав за кадром, наскільки це можливо, тому що, зрештою, це було лише засобом виживання для них. Це не сама історія. Вони зробили значно більше”.

Вогринчич описує, як під час зйомок постійно мерз і хотів їсти, оскільки, щоб зануритись в образи персонажів, актори поступово скидали вагу під наглядом медиків.

За його словами, такі обмеження також допомогали налаштуватись психологічно й наближали до того, що відчували їхні герої.

Для відтворення реальності подій режисер стрічки перед початком зйомок відвідав місце катастрофи в Андах і на собі відчув, наскільки жахливими були тамтешні умови.

“Я провів там одну ніч, і відчув, наскільки мені погано. Наш організм просто не пристосований до життя в таких умовах. Але для мене це була лише одна ніч, а ці люди провели там понад 70 ночей. Без теплого одягу і необхідних речей. Це показує, наскільки масштабною була ситуація, наскільки епічно було вижити 72 дні за таких умов”.

На думку режисера, ключовим моментом історії стало рішення героїв вирушити на пошуки допомоги.

“Вони наосліп спуститися вниз, йшли без чіткої цілі, на вірну смерть. Для мене це вчинок гідності”, — каже він.

“Гідність також демонстрували ті, хто помирав, підбадьорюючи своїх товаришів. Така поведінка є результатом глибокої трансформації. У ситуації повної покинутості, втративши все, вони обрали саме таку смерть”.

“Снігова спільнота” номінована на “Золотий глобус” за найкращий іноземний фільм. Стрічка також представлена в номінації “Найкращий фільм іноземною мовою” від Іспанії на премію “Оскар”.

Енцо Вогринчич підкреслює, наскільки важливо зняти одну з найвідоміших історій Уругваю рідною для них мовою.

“Гадаю, що той факт, що стрічку зняли іспанською, змінює все, оскільки ми, жителі цього регіону, глибше її розуміємо. Вона в нас живе”.